У Шибеному змії — звичне явище. У Карпатах їх багато, місцеві ходять горами в гумаках, плазунів не бояться. А якщо й станеться якась халепа, вкусить змія, то всі йдуть до баби Васюти — Василини Палійчук. Кажуть, вона вміє заговорювати.

Погану твар, погану твар…

У карпатських селах потрапити до потрібного обійстя простіше-простого — усі всіх знають. Але Шибене (Верховинський район) розташоване у прикордонній зоні, тому спершу доведеться на перепускному пункті показати прикордоннику паспорт і сказати ціль візиту.

читати далі >

На Верховинщині ще є люди, які пам’ятають, яким колись був Черемош. Як по ньому, ризикуючи власним життям, відважні сплавники переганяли ліс, аби прогодувати сім’ю. Цієї професії вже нема. Люди — є.

Не той уже Черемош…

Регіони конкурують між собою, наче корпорації чи бренди. Може, ця конкуренція не так впадає в око, як війна «Пепсі-Коли» з «Кока-Колою», але від того вона не менш затята. Конкурують за славу, за рейтинг, за туристичний трафік, за інвестиції, за субвенції з бюджету... Конкурують, втішаючи марнославство чи щирий регіональний патріотизм. І це нормально, бо неминуче.

Якщо з лідерами за економічними показниками усе зрозуміло й прогнозовано - Київ, Донецьк, Дніпропетровськ, то на ринку культурного капіталу успішність не залежить від величини сум у бюджетах різних рівнів. Ну от чому сьогодні дедалі більше популярною стає Гуцулія? Так, усі регіони України привабливі й унікальні, але не Слобожанщина, Поділля, Бойківщина чи взагалі якась, прости Господи, АР Крим, а саме Гуцулія стає модним культурним трендом, тією чи іншою мірою впливаючи на музику, літературу, фотографію, кінематограф, живопис, дизайн, архітектуру тощо. В чому причина? "Галицький кореспондент" запросив поділитися міркуваннями з цього приводу митців і пропонує читачам долучатися до обговорення на сайті газети (www.gk-press.if.ua).

читати далі >

Гуцули довго й затято опиралися військовій повинності, але врешті саме з горян згодом були сформовані одні з найбільш боєздатних частин Січових Стрільців - передові штурмові підрозділи, "спецназ" тогочасної австрійської армії.

«Фоку служба цікавила, він погідно думав і погідно ставився до тієї військової служби, яка для стількох братів його була нещастям і карою Божою. Умів жити з людьми, частував старшин винами, як видно, мав за що. Показав німцям, як треба стріляти, і його любили. Фока справив собі парадний мундир - білий і ясний, припасований, облеглий. Стрункий, високий, чорноокий ходив він вуличками Венеції, як справжній дука, як принц гірський. Венеційцям теж показав, які то гірські хлопці. Скоро отримав арешт і карцер - і це ще дуже поблажливо - за те, що збив собі з дощок дарабу і на тій дарабі, покинувши вночі казарму, плавав на острови до дівчат".

читати далі >

Не заростає шлях до цього села і нині. Якоюсь мірою цьому при¬служилася привітна харизматична постать пароха Криворівні отця Івана Рибарука, який притягує багатьох людей не менше, ніж це відоме село з його громадою, краєвидами, музеями та пам’ятками архітектури. Сьогодні «Галичина» запросила о. Івана Рибарука на розмову про неофіційну столицю Гуцульщини, про її людей, про їх духовний світ.

читати далі >