Зелені свята – дуже давнє народне дохристиянське свято, яке символізує
остаточний прихід літа. Це завершення весняного і початок літнього
календарного циклу. В основі Зелених свят тисячі років лежали культ
рослинності і магія заклинання майбутнього урожаю.
Церковне письмо гласить, що на п'ятдесятий день по Великодню зійшов св. Дух на Апостолів, що зібралися на роду в будинку у Єрусалимі. Кімната, де вони сиділи, була прикрашена зеленню, бо на цей день випадав ізраїльський празник в пам'ять 50-го дня визволення від єгипетської неволі. Св. Дух об'явився Апостолам у вигляді вогнених язиків і осінив їх. Всі вони пройнялися до кінця Христовою вірою і понесли її в народ. Цей празник урочисто відзначає церква і в неділю, і в понеділок, долучивши до нього свято Пресвятої Тройці.Таким чином, у церковному календарі цей празник, який урядом України також визнано святковим, має довгу назву: ДЕНЬ СВ. ТРОЙЦІ, П'ЯТИДЕСЯТНИЦЯ, СОШЕСТЯ СВ. ДУХА (його народна назва — Зелені свята) Звичай прикрашати на Зелені Свята будівлі зеленню (маювати) має як церковне, так і народне пояснення. Про церковне вже сказано, а от народне має глибокі язичеські корені. У людській уяві це було свято початку літа. Колись давно наші предки готувалися до Зелених Свят цілий тиждень, який називався «зеленим», «клечальним» або «русальним». У суботу люди «маювали» («клечали») хати зеленню клена, ясена з тим, щоб одігнати відьом від дому. Долівки у хатах і храмах застеляли пахучими травами, на Галичині «пахнючим очеретом» (татар-зіллям). Напередодні люди зажинали перші колоски на полі, сіно на сінокосах і приносили його у свій храм жертву. От чому на Божого Тіла, празник св. Євхаристії, у церквах і нині освячують віночки останнього весняного зілля, що служить ліком і людям, і живності. Увесь тиждень перед Зеленими Святами виходять з річок русалки, бігають по полях, гойдаються на гіллі дерев, плавають у воді при місячному сяйві. Кого в той час вони впіймають — залоскочуть до смерті. Русалки і лісові мавки – це душі утоплених дівчат, і дітей, що народилися мертвими чи померли нехрещеними. Щоб захиститися від русалок, люди носять зі собою полин, якого ті бояться. Полином також маювали ворота і хвіртки. У ці дні дівчата ходять у поле і на річку, а також до лісу лише гуртом, і ніхто в той час в річках не купається. Котра, дівчина викупається вдома у любистку, то ніякі русалки їй не страшні. Вони бояться цього запаху. Найбільший розгул русалок і мавок випадає на зелений четвер, який називається «русалчин і мавчин великдень» або «русалі». Щоб задобрити русалок, жінки в цей день не працюють, по воду ходять лише з полином, навіть у криниці його накидають. Увесь тиждень, дівчата співають русальні пісні, яких до наших днів дійшло дуже мало. Понеділок по Зелених Святах – свято русалок: вони виходять з води, а мавки з лісу і дивляться, як їх шанують люди. Тому в той день колись ніхто не працював. Якби хто наважився в той день прати чи жати сіно, то це мало би погано закінчитися для нього. Господині колись у цей день поливали молоком дорогу, якою ходила у поле худоба, а на межі поля господар залишав по шматку хліба для русалок, щоб не витолочили жита. Після обіду на заході сонця люди збиралися на березі річки чи ставу, лісу чи гаю і святкували «проводи русалі». Жінки несли букети з різних трав, дівчата віночки з любистку і полину і осипали їх пелюстками та листочками воду чи траву коло лісу. Це закривало русалкам дорогу до села, і вони засинали до наступного року.