Квітень щедрий на дати і ювілеї. Вже почалися святкування п’ятидесятиріччя першого польоту людини в космос. Інший, «чорний ювілей» – 25 років Чорнобиля – чекає на нас в кінці місяця. А за гагарінською датою причаїлася майже віковина катастрофи «Титаніка» – 99 років. Хоча часу відтоді пройшло немало, а історія ця все ще залишається актуальною. Й не лише завдяки чотирьом знаменитим кінофільмам.

Напевно, справа в тому, що це так звана «ідеальна історія». Там є все: трагедія тисячі людей, що жахливо загинули у крижаних водах Атлантики, таємниця підводного скарбу, який пролежав на дні океану 74 роки, загадкові причини аварії, дивовижне пророцтво письменника Моргана Робертсона, чутки про підміну корабля, мужність одних і підлість інших. А ще в цій історії відчувається присмак легенди про Вавилонську вежу. Тобто, крім всього іншого, це історія про те, як люди знову створили щось «най-най» і тішилися своїм творінням, а воно насправді виявилось таким ж крихким і недосконалим, як і все, що виходить з людських рук.

Навколо нещасного «Титаніка» завжди вирували вихори спекуляцій. Вже через кілька місяців після катастрофи поповзли чутки, що насправді на дно океану відправився не «Титанік», а його брат-близнюк «Олімпік», який незадовго до цього зазнав пошкоджень, був тимчасово виведений з експлуатації і щоденно збільшував збитки компанії-виробникові. Одне з детективних агентств голосно заявило на весь світ, що його нишпорки знайшли істинну причину катастрофи. Виявилось, що за лічені години до початку рокового рейсу керівництво пароплавної компанії поміняло другого помічника капітана. Відставлений від посади Девід Блер не встиг передати своєму наступникові Генрі Уайлду ключі від сейфу, де зберігались біноклі та інші оптичні інструменти зовнішнього спостереження. Тому «Титанік» йшов до Нью-Йорка майже всліпу…

Але тепер, з відстані майже 100 років, усі ці захоплюючі детективні деталі якось стираються і дрібніють. Залишаються тільки історії людей. Наприклад, історія капітана пароплава «Каліфорніан» Стенлі Лорда, якого звинуватили у тому, що він не прийшов на допомогу пасажирам «Титаніка». Все життя капітана пішло від того звинувачення шкереберть. Його відсторонили від служби і він цілих півстоліття, аж до самої своєї смерті у січні 1962 року, доводив, що примарний силует байдужого корабля, який бачили з «Титаніка» в ніч катастрофи був не силуетом «Каліфорніан». І лише після смерті Лорда виявилося, що він таки був правий. З борту гинучого лайнера бачили не його корабель, а норвезький бракон’єрський шлюп «Самсон». Так жорстоко доля грає з людьми. І чим страшнішою є ця гра, тим чіткіше висвітлюється безпомічність пішаків. У тому плані «Титанік» виступає ще й попередженням окремого штибу: не торкайтеся місця, враженого прокляттям, і прокляття обійде вас. До пори до часу.

От лише б хтось навчив нас відрізняти місце, вражене прокляттям, від звичайного цивільного місця. Навчив бачити ті незримі для пересічних людей прапорці, якими вищі сили оточують прокляте. Щоб ми не сідали за кермо проклятого авто та не брали квитки на прокляті поїзди й літаки. Щоби десятою дорогою обходили прокляті мости і тунелі, щоби уважно дивилися навсібіч, стоячи на проклятих перехрестях. Адже могли ж пасажири «Титаніка» згадати книжку Робертсона «The Wreck» (де йшлося про катастрофу лайнера «Титан») і відмовитися піднятися на борт «найбезпечнішого», на думку експертів і газетярів, корабля в історії людства.