Дилетантам – зась!

Новий рік та Різдво – найпроблемніший час для карпатських рятувальників. Саме у ці дні найбільше недосвідчених туристів шукають у горах пригод і перемог.
«Усім раптом хочеться відчути себе екстремалами. Але людина, котра має навички лише літнього мандрівництва, не підготовлена для зимових маршрутів, – говорить Василь Завалко, заступник командира обласного рятувального загону. – Ніхто не зважає на застереження. Йти у високогірну зону Карпат, не маючи відповідної кваліфікації, а тим паче фахового провідника, – це самогубство».

Усі мріють піднятися на зимову Говерлу, а про її підступ­ність знають одиниці. Особливо небезпечним є Чорногірський хребет. Навіть майже прогулянкова та найпопулярніша влітку гора Хом’як взимку може стати пасткою.

«Нещодавно я був провідником у туристки з Голландії та представника корпусу миру із США, – розповідає мандрівник зі стажем, голова громадської організації «Карпатські стежки» Василь Гутиряк. – Зимові туристи мають бути дуже добре підготовленими фізично та психологічно. Треба мати відповідне спорядження. Ми з колегою, аби провести наших гостей, почергово тупцювали стежину. Це можна робити, коли сніг до колін, а вище – вже необхідні снігоступи. А в них ще й треба вміти ходити…».

Василь переконаний – дилетантам у зимових Карпатах робити нічого. «Я б не водив комерційні групи взимку і, чесно кажучи, задумався б, чи варто це робити взагалі, – каже він. – Ці походи виглядають малореальними. Є дуже багато застережень, аби комплектувати групи слабопідготовлених людей».

Пригоди чехів у Карпатах

До речі, нещасні випадки у горах трапляються не тільки з аматорами. У цьому можна звинувачувати стихію чи якісь потойбічні сили. Хоча, зазвичай усе значно простіше.

«Наша група складалась із семи людей різного віку. Ми вже достатньо ходили горами – в Австрії, Туреччині, Болгарії, Румунії, Македонії, Іспанії, – розповідає чеський турист Іржі Каліна. – Помилкою стало те, що ми взяли із собою молодих та недосвідчених друзів, які просто благали дати їм можливість взяти участь у цьому поході. Особливо це стосувалося дівчини – Іви Капоунової. Адже на одному з карпатських хребтів вона знепритомніла».

За словами Іржі, вони намагалися привести дівчину до тями та додзвонитися до рятувальників. Потім вирішили знести її вниз. Іву закутали у спальник, несли та тягнули по снігу. Рюкзаки залишили на маршруті. Один із групи спробував їх віднайти, втратив сліди й мусив заночувати у горах.

«На щастя, ми врятувалися, – говорить Іржі Каліна. – Зараз маємо нормальне самопочуття. У червні спробуємо знову піднятися на той хребет та пошукати наші рюкзаки, бо там є деякі дуже потрібні документи».

Заборона на папері

Слабка ланка гірського туризму – відсутність фахових провідників. Зараз дуже мало професіоналів, навіть у гірських районах, погоджуються і рятувальники, і мандрівники. Офіційні провідники мають посвідчення, але жодного закладу, який би фахово готував відповідних спеціалістів, упродовж 20 років в Україні не було.

«Зазвичай групу комплектуємо із п’яти людей. Бажано, щоб туристи мали мандрівний досвід, були добре підготовленими фізично, – розповідає про організацію екстремальних турів Анатолій Стрельбіцький, директор київської агенції «Ростра». – Спершу проводимо тренувальні походи, людина має бути готова до незручностей. У такому поході найголовніше – безпека».

Анатолій у спортивному туризмі з 1977 року. Крім Карпат, неодноразово був на Кавказі, Алтаї, Тянь-Шані, Саянах, Камчатці. У походи він бере тільки підготовлені команди.

Суттєве збільшення туристичного потоку декларують державні структури. При цьому збільшується і кількість нещасних випадків у горах. Причина – у популяризації туризму та небажанні самих мандрівників усвідомлювати ймовірну небезпеку. Усі красиво описують враження від успішних переходів, а про трагедії – якось не дуже…

«Я не кажу, що не варто манд­рувати горами. Просто слід реально оцінювати ситуацію, належно готуватися до походу та ретельно обирати маршрут», – просить дослухатися до здорового глузду рятувальник Василь Завалко.

«Тим, хто раніше не ходив в зимові мандрівки, я би радив починати з безпечних пологих схилів біля населених пунктів, – радить Василь Гутиряк. – Походи мають бути одноденними. Окрім фізичної та моральної підготовки, дуже важливим є правильне екіпірування. Вижити в зимових горах можна лише за хорошої підготовки».