Одна колія й дві дошки над урвищем — саме так

упродовж останніх місяців виглядає єдина дорога, що з’єднує центр Верховини із шістьма її присілками

Шість присілків Верховини та ще два найвіддаленіші, вже аж попід гору Маруру, ще з торішньої зими опинилися майже на острові. Вузька, лише на одну машину, єдина дорога, яку стрімкий потік підмив ще під час повені 2008 року, в одному місці остаточно обвалилася.

- Якби не це урвище, то «швидка» могла б ще зо півтора кілометра проїхати до нас угору, — розповідає місцева жителька Наталія Гасюк. — А якщо захворіла дитина, то батьки несуть її кілометр, а то й більше вниз, аж за пошкоджену дорогу. Ще як дитина маленька, то легше. А спробуйте знести 10-12-річного підлітка? У моєї сусіди недавно було так, що дитина весь час потребувала медичної допомоги, то вони з чоловіком носили її то вниз, то вгору. Клали у велику дорожню сумку й так несли до «швидкої». А що було робити?

Те, що відсутність автомобільного сполучення з селищем в екстремальних випадках може загрожувати місцевим жителям бідою, Н. Гасюк упевнилася на власному прикладі. Її, вагітну, вже перед самими пологами чоловік практично на плечах зносив униз до «швидкої». А тих, хто живе ще вище і значно далі, до лікарні у Верховині доправляють, як розповіли місцеві люди, в два етапи — спочатку запряженими кіньми возом або саньми, а тоді на руках переносять попри урвище до карети швидкої допомоги. А ще додають, що коли на присілку Синиці спалахнула пожежа, то бригаді вогнеборців, їдучи дном потоку, якимось чудом усе ж таки вдалося пробитися до місця надзвичайної події. Щоправда, це забрало час. Пожежна машина приїхала тоді, коли люди, що збіглися звідусіль, вогонь майже погасили.

Відрізаним від Верховини місцевим родинам (а тут близько 200 дворів) найбільше проблем створюють ось такі екстремальні ситуації. Втім, це породжує й чимало інших повсякденних незручностей. Через урвище на вузькій дорозі горяни практично не можуть довезти до своїх домівок ні мішки із закупленим борошном та кормами для худоби і птиці, ні будматеріали, ні меблі та побутову техніку. А також і вивезти на ринок вирощену або ж вироблену у домашніх господарствах продукцію. А ще ж на присілку Синиці діє початкова школа й також якимось чином потрібно доставляти продукти для обідів школярів. Власники не широких легкових машин у крайніх випадках на власний страх і ризик таки наважуються проїхати дорогою, перекинувши над урвищем дві міцні дошки. Втім, карета швидкої допомоги тут не проїде — автомобіль, по-перше, ширший, а по-друге, ніхто не насмілиться перевозити людей. Бо до дна урвища щонайменше п’ять-сім метрів...

Самотужки впоратися з урвищем, який сніг, дощі й потік і далі поволі розширюють, жителям верховинських присілків не під силу. Тому вони уже вкотре апелюють до влади.

— Спочатку зверталися до селищної ради. Але нам відповіли, що коштів у її бюджеті немає, а також, що наша дорога у підпорядкуванні райавтодору, — розповів депутат Верховинської селищної ради Петро Микитейчук. — Тоді ми стали звертатися до районної ради. Тричі писали заяви з проханням допомогти відновити дорогу і сполучення до восьми присілків, шість з яких територіально входять до складу самої Верховини. Але і там нам щоразу відповідали, що грошей немає. Звернення нічого не дали. Тоді ми зібралися і поїхали до Івано-Франківська. Були в облдержадміністрації, де нас вислухали і запевнили: повертайтеся додому, на ремонт дороги невідкладно буде виділено 300 тис. грн. Це було ще торік.

І понині немає ні проїзду до присілків, ні грошей на ремонт дорогиѕ
П. Микитейчук і жителі присілка Дубівський розповідають про ще одну застарілу їхню біду. Через кілька десятків метрів вгору за урвищем дорогу перетинає потік. і верховинці, які проживають за ним, вже давно порушують питання перед владою про необхідність збудувати тут міст. Бо якщо влітку потік можна переїхати вбрід, то взимку, коли на його бистрині в декілька прошарків намерзне лід, це зробити важко і навіть небезпечно. Один із місцевих раздів саме так втратив доброго коня — він провалився на льоду й зламав ногу. Тварину довелося добити...

З надією все ж таки отримати сподівану допомогу верховинці звернулися цього разу до обласної ради. На місці побував керуючий справами виконавчого апарату обласної ради Василь СКРИПНИЧУК.

— Найперше про цю проблему верховинців слід доповісти нашій раді. І, очевидно, потрібно буде готувати і виносити їхнє питання на друге пленарне засідання сесії обласної ради, яке відбудеться 6 квітня, — зазначив у коментарі журналістам  В. Скрипничук. — Якщо не реагує місцева влада, райдержадміністрація чи районна рада, то треба, звичайно, щоби обласна рада якимось чином втрутилася. Необхідно терміново почати шукати кошти, щоб розв’язати цю проблему. По суті, люди ризикують тут життям кожний день. А якщо підніметься вода, розмиє берег ще трохи, то дороги взагалі не стане. і ці два метри відділяють потік від межі обійстя людей, яке повінь теж може зруйнувати, забравши землю і самі будівлі. Тут дуже складна ситуація. Не знаю, чому така «нульова» реакція на неї місцевої влади. Ситуацію треба терміново виправляти.

Скільки потрібно коштів на ремонт цієї ділянки дороги? Я не будівельник, але мені здається, що мова, мабуть, іде про сотні тисяч гривень. Але їх все одно потрібно шукати. і не важливо те, скільки сімей тут живе — 100 чи 200. Не в сотнях річ, а в тому, що тут — живі люди і що вони відрізані від лікарні, від райцентру з установами, ринком, магазинами. Враховуючи те, що шість присілків територіально входять до селища Верховини, мені здається, що такої ситуації ніде вже немає. Принаймні в нашій області такої біди точно ніде інде нема.