МЕЛАНКИ, МЕЛАНІЇ, ЩЕДРИЙ ВЕЧІР, ЩЕДРА КУТЯ. Зранку починали готувати другу обрядову кутю — щедру. На відміну од багатої, її можна було заправляти скороминою; на Поліссі, скажімо, зерно варили зі смальцем. Як і на багатвечір, кутю також ставили на покуть, дотримуючись попередніх обрядів. Крім того, господині пекли чимало млинців із салом, готували пироги, вареники з сиром, щоб віддаровувати щедрувальників та посівальників. Дехто з богомільних різав чорну курку, щоб «інші добре неслися», адже саме з цією породою пов'язані численні забобони (якщо чорна курка починала співати півнем, то їй одразу відрубували голову, «оскільки вона віщувала покійника в родині»).
Звечора і до півночі обходили оселі щедрувальниці. Юнки, зібравшись у гурти, з поетичними піснями-щедрівками відвідували сусідів, а дівчата-підлітки щедрували поодинці чи гуртом. Тексти дитячих щедрівок виконувалися в один голос або ж речитативом.
Парубки в цей час «водили Меланку», тобто перевдягненого в жіноче вбрання жартівника. З цим сюжетом пов'язані саркастичні сценки, що їх розігрували учасники дійств.
Зі щедрою кутею пов'язано чимало побутових обрядодій. Скажімо, щоб владнати якийсь конфлікт, сусіди йшли один до одного миритися, аби «Новий рік зустріти в мирі й злагоді». Хлопці, котрі перед цим «отримали гарбуза», вдруге засилали сватів з надією «на благословенну згоду».
Сідаючи до святвечері, кожен одягав нову або свіжовипрасувану сорочку, а також брав власну, спеціально мічену ложку. Перед тим як почати трапезу, господиня просила дітей вийти з хати, а біля батька, що сидів за столом, клала стільки пирогів, щоб його не видно було. Після цього запрошувала дітлахів до світлиці.

—А де ж це,— запитували вони здивовано,— наш тато?
—А хіба ви,— відповідав він,— мене не бачите?
—Ні, не бачимо...
—То дай, Боже,— відказував батько,— аби ви так завше мене не бачили! — і, вставши, роздавав усім пироги.

Повечерявши, старійшина разом з дружиною або сином, прихопивши з собою миску з кутею, сокиру та перевесла, йшли в сад. Господар підходив до дерева і звертався до нього:

—Доброго вечора тобі! Чи будеш нам родити, чи ні?

Дружина або син імітували голос яблуні:

—Не рубай мене. Я тобі один год не вродю, а сім вродю!

Потім почергово підходили до інших дерев, які менше плодоносили.

—Яблуне, яблуне, я тебе зрубаю, бо ти погано родиш!

Вислухавши прохання, господар тричі розмахував сокирою і стукав обухом ув стовбур.

—Гляди ж мені, погрожував,— роди, бо як не вродиш, то на прийшлий рік зрубаємо.

Чи:
—Роди нам, Боже, рясно, як на небі звізди, і так красно, як од них ясно!

По цьому кожне дерево підв'язували перевеслами.
Потім обходили пасіку, домашніх тварин, благословляючи їх з Новим роком і ощедрюючи кутею. На Полтавщині та Бойківщині виносили на ниву плуга і, запрягшись, символічно орали ниву, щоб у грядущому році добре вродило збіжжя.
Тим часом дівчата, зібравшись осібно, починали ворожити. Доки юнки завбачували свою долю, хлопці викрадали в них ворота або хвіртки, хоч би як не стерегли господарі. Для того щоб повернулася потрата, батько дівчини мусив ставити могорич.
На особливу увагу заслуговують дівочі гадання. В різних районах були свої форми. Я наведу найбільш уживані.
Рахують у плетеному тині палиці тричі по дев'яті,, якою буде остання, таким і буде чоловік — товстим чи тонким, струнким або кривобоким; якщо кілочок сучкуватий, то буде конозистий характер, без кори — бідняк, з корою — багатий тощо.
Крім того, лічили палиці попарно: якщо залишилося в кінці тину непарне число, себто одна,— заміж не вийде. Або ж, скільки сягало сили, охоплювали обома руками штахетини і лічили їх, приказуючи: «Вдовець — молодець»; на якій зупинялася лічилка, таким і буде суджений.
.
Джерело http://about-ukraine.com/index.php?text=443