Одним із найтонших детекторів суспільно-політичних змін у певному культурному середовищі є мова. В першу чергу, її розмовна, «вулична» складова, яка надзвичайно чутливо реагує на суспільні настрої, пріоритети і тренди. За двадцять років незалежності український культурний гештальт пережив принаймні чотири «перезавантаження», які знайшли своє відображення у мовній стихії.

 Перша трансформація відбулась у 1989—1994 роках. Основною тенденцією мовних перетворень стало насичення української мови словами, похідними від лексем англійської. Це була тенденція певного «перекодування» мовного простору на глобалістичні сенси і світоглядні маркери. Саме тоді у мову міцно увійшли такі слова як «спонсор», «бренд», «піар», «комп’ютер», «файл», «сайт» та багато інших. Ця тенденція розгорталась всупереч офіційній доктрині мовних змін, яка була спрямована, в першу чергу, на відродження архаїчних та літературоцентричних форм мовлення. Офіційна доктрина не враховувала мовних реалій і базувалась на теоретичних розробках міжвоєнного та радянського періодів. Відповідно, в ті часи було закладено певний розрив між «мовою вулиці», яка йшла шляхом природної функціональності і «мовою ЗМІ», де запанувало філологічно-схоластичне відношення до мови. Головним критерієм «мови ЗМІ» став критерій «чистоти мовлення», що з часом набуло гротескних форм специфічного та мертвонародженого «телевізійного діалекту» (зокрема в нашій «ГалиЧині»J).

 Вже тоді, двадцять років тому, стала відчутною тенденція мовного конфлікту між потребами україномовного міського простору і філологічною пропозицією, творці якої вперто відмовлялись визнати за містом специфічні міські мовні потреби. Спроби низки літераторів створити «мову українського міста» наштовхувались на несприйняття «філологічної більшості», яка пропонувала дуже консервативні варіанти розвитку словника. Як наслідок, міська молодь продовжила конструювати свої сленги на базі російських та англійських (переважно переведених крізь «російській фільтр») лексем.

 Критичним періодом, коли мовна трансформація почала втрачати свою динаміку, став період 1995—2002 років. В цей період фактично склалася «мова української вулиці», яка відображала незавершеність та еклектику суспільно-політичного розвитку України епохи Кучми. В цій мові нероздільно переплелися україно-російські білінгварні словоутворення з американськими сленговими лексемами («бакси», «гріни», «понти», «шняга», «попадос», «тєрпіла», «відксероксити», «коннектитися», «емельнути», «есемеска-попрошайка», «фігачити», «піндоси», і т.п.) Власне ці макери мовного гештальту чітко відобразили складання нової української спільноти – «неосовка».

Культура українського неосовка знайшла своє відображення у тому продукті маскульту, який намагався відобразити «реальну Україну». Наприклад, у серіалі «Леся і Рома», у романах О.Ульяненка і пізніх творах Л.Подрев’янського. В принципі, вже на початку двотисячних склалася малодинамічна і самодостатня розмовна мова напівукраїнізованих міст, яка віддзеркалює певний тип світосприйняття – лінивої відстороненості від процесів життя, спрямованості на матеріальні цінності та пріоритети кримінальної ієрархії – «не будь лохом». Це мова людей споглядального типу, які перечікують життя і намагаються «не напрягатись», не брати участі у великих соціальних проектах, уникати відповідальності тощо. Цій мові однаково чужі як інтелігентська архаїка, так і технічна напруженість індустріальних та інформативних сленгів.

 Після 2002 року розвиток смс-культури додав до неосовкової мови ще й елементів комунікативної необов’язковості, характерних для смс-повідомлень. Власне, політичні події 2003—2008 років підтвердили достатню адекватність неосовкової мови, якою, з легкої руки політтехнологів, почали користуватись політики. Знамените «ці руки ніколи не крали» є блискучим прикладом неосовкового слогану, який побудований на затвердження споглядальної пасивності – руки, які не роблять.

 Так само пострадянський слоган «Справедливість є! За неї варто боротись!» містив у себе констатацію вже десь існуючої справедливості.

Слоган «Покращання життя вже сьогодні!» так само пасивний, тому що передбачає, що хтось відсторонений буде це життя «покращувати».

Політики взірця 2011 року говорять вже виключно совковим «новоязом», у якому присутня мішанина опорних сигналів зі «старих пісень про головне», мовна еклектика «кровосісь» та образливих епітетів, характерних для мови базарних торговок. Будь-яке вкраплення «високого стилю» сприймається даним гештальтом як «понти» і «грузилово». Ці трендові відношення сконцентровано у знаменитій фразі шоумена С.Шустера, адресованої до політиків: «Говоріть простіше, люди вас не розуміють!»

 Деградація мови дозволяє прогнозувати доволі сумні сценарії розвитку української цивілізації. Інтелектуали й далі віддалятимуться від «людей які не розуміють» і замикатимуться у вузьких і тільки їм цікавих темах, політики продовжать грати на найпримітивніших інстинктах і забобонах, які неосовкова мова дозволяє для широкої трансляції.

 Таке суспільство приречено на спрощення систем внутрішньо соціальної регуляції, на виродження інститутів консалтингу та інтелектуального супроводу. Ці функції можуть будути перенесеними за межі України, звідки здійснюватиметься «віддалений контроль» за суспільством, яке перебуватиме у пошуках щоденного заробітку і примітивних насолод («хліба і видовищ»). Ті суспільні групи і партії, які виступають проти цього сценарію фактично базують свою ідеологію на тому ж неосовковому гештальтному мовленні, де відбувається вічне розділення між «своїми» і «чужими», «знаючими» невігласами і «заблукалими» знаючими.

 Готуймося до гіршого.

Аналітична агенція «Фіртка-магус»