Майор міліції Іван Близнюк 19 років працює дільничним інспектором, з них сімнадцять – на одній дільниці! Обслуговує віддалені гірські села Верховинського району, що на Івано-Франківщині, й при цьому обходиться без транспорту. Інколи швидше перейти через гору, ніж об’їжджати автомобілем десятки кілометрів, вважає досвідчений дільничний.

Іван  Близнюк народився в селі Перехресне, на території своєї майбутньої дільниці. Це за  сорок кілометрів від районного центру. В 1991 році одружився й проживає в сусідньому селі Голови.

Після закінчення школи Іван навчався в Калуському культосвітньому училищі. Після першого курсу його призвали в армію. Служив у військах протиповітряної оборони в Ленінградській області та в Казахстані. Потім продовжив навчання й здобув спеціальність „організатора-масовика”. Однак у культосвітній галузі Близнюку працювати не судилося. Так склалося, що під час навчання він подружився з міліціонерами, які несли службу біля учнівського гуртожитку. Тож, отримавши диплом про середню спеціальну освіту, за їх порадою подав документи у відділ кадрів УВС Івано-Франківської області. Це був 1991 рік. Спочатку Іван працював у патрульно-постовій службі Калуського міськвідділу. В його послужному списку були затримання злодіїв і хуліганів, розкрадачів державної власності. Особливо тоді були „в моді” крадіжки з транспортних засобів: коліс, стекол, магнітофонів.

У 1993 році І. Близнюк перевівся у Верховинський райвідділ. Його призначили на посаду дільничного інспектора. Іванова дільниця –   найбільша за територією в районі: села Перехресне, Голови, Красноїлля, Замагора. Всього проживає п’ять з половиною тисяч людей. Наставником у новобранця був Микола Миколайович Маківничук, на жаль уже покійний. „Він рекомендував мене на цю посаду, в нього я й приймав дільницю, - згадує Іван Близнюк. – Щоправда, в 1995-1996 роках працював на дільниці у Верховині. А тут уже 17 років. Немає такої хати, де би я не побував. Ходжу пішки, бо на мою думку, так краще. Транспортом у наших місцях далеко не всюди й доїдеш. Часто буває, що мені ближче зійти пішки на інший бік, аніж повернутися до машини й об’їжджати хтозна скільки. Тож моя порада дільничним інспекторам: аби вони більше ходили пішки. Тоді можна більше побачити, почути. Вдома тримаю коня, якщо треба далеко йти – осідлав гнідого і поїхав”.

Як і  справжній гуцул, Іван Близнюк утримує вдома чимале господарство: корови, молодняк худоби, свині, кури, кролі. Встає вдосвіта, щоб до початку роботи впоратися з господарськими справами. Доньки підросли, допомагають: Вікторії – 18 років, а Юлії – п'ятнадцять. Старша вчиться на правознавця у Львівському державному університеті внутрішніх справ, а також паралельно здобуває педагогічну освіту у Коломийському педагогічному коледжі. Дружина Івана Івановича Галина - психолог, соціальний  педагог у Головівській школі. Так що обом по своїй роботі доводиться займатися неблагополучними сім’ями, „важкими” підлітками.

„Приймаю людей у сільських радах, а також приходять до мене додому в будь-який час, – продовжує майор міліції. – Щось станеться – поки приїде оперативна група з райцентру, то я вже тут як тут. Років чотири тому було вбивство, коли брат брата убив. Потерпілий клав ватру, зігнувся перед піччю і в цей момент брат ударив його кілька разів лопатою по голові. Він був психічно хворий, коли загострювалася недуга, то родичі телефонували до мене. Відправляли його в лікувальний заклад, через якийсь час чоловік, підлікувавшись, повертався додому. Коли сталася біда, я був у відпустці. Мені повідомили з райвідділу по телефону. Убивця пішов з дому, я довідався від людей, у який бік він подався. Йшов за ним кілька кілометрів, наздогнав. Чоловік опору не чинив. Згодом над’їхала оперативна група, я його передав колегам. Зараз братовбивця перебуває в психіатричній лікарні закритого типу”.

А так  здебільшого на дільниці Івана Близнюка стаються крадіжки, трапляються випадки заподіяння тілесних ушкоджень: гуцули – люди за характером запальні. Дільничний нерідко виявляє факти незаконного зберігання вогнепальної зброї – цього добра у гірській місцевості вистачає.

„Майор  міліції Іван Близнюк – дисциплінований, виконавський офіцер, ніколи не підведе, - характеризує дільничного заступник начальника Верховинського РВ УМВС з кадрового забезпечення майор міліції Богдан Сокол. – Власне, це стосується всіх старших за віком і досвідом кадрів. Приміром, у заступника начальника райвідділу з громадської безпеки Віталія Кефорука – 26 років вислуги, трохи менший стаж – у дільничного інспектора Івана Тимофійчука. Досвідчені працівники завжди можуть підказати молодим”.

„А  чого ж не допомогти, якщо людина бажає, - каже Іван Близнюк. – То все є охота щось порадити. Як би там не було, а практика підказує, як вчинити в тій чи іншій ситуації. Питаєте, які маю секрети в роботі? Потрібно ставитися до людей так, як би хотілося, щоб ставилися до тебе. Хочеш поваги до себе – поважай інших, віддавай її другому. Дільничний повинен шукати порозуміння з людьми, не можна бути прямолінійним. Скажімо, влітку в селах трапляється, що дискотека для молоді по часу має вже закінчуватися, а вона ще не розпочалася. Кожен має роботу допізна, треба з нею впоратися. Дільничний не повинен „качати права”,  а бути присутнім до кінця, щоб не сталося чогось”.

Насамкінець запитую в співрозмовника, чи складно працювати в своєму селі, де багато родичів, друзів? Іван Іванович відповідає, що для нього той друг, хто дотримується законів і правил людського співжиття. „Не підводь мене й тоді будемо друзями, - вважає досвідчений дільничний. – Крім мене, в батьків було семеро дітей, але ніхто ніколи не мав приводів у міліцію. Всі живуть у рідному селі, по господарству все вміють робити. І дітей виховують у повазі до праці, до Божих і людських законів”.

Ігор  Голинський

Нагадаємо, що Сімейний дебошир поранив дільничного косою