2. Всі чули про бенкети римського політичного діяча Лукулла (106-56 рр.. До н.е.).
Цей багач славився своєю «вишуканою обжерливістю». Ось як описує типовий бенкет Луккулла письменник Петроній Арбітр. Лукулл тут виведений під ім’ям Трімальхіона.
«Увійшовши до будинку Трімальхіона, – розповідає Арбітр, – кожен із запрошених мив руки у воді, поданій йому рабом, потім йому мили ноги, і він лягав на приготоване йому ложе, а рабині вносили великий стіл, посередині якого стояла дерев’яна курка із золотими крилами; біля неї лежали павині яйця. Господар, посміхаючись, говорив: "Друзі мої, я наказав покласти павині яйця під цю курку. Подивимося, висиділа вона їх?” Гості брали по яйцю, розбивали і в кожному знаходили смаженого жирного бекаса. Після цього блюда келихи наповнювали фалернським вином. Потім з’являлося нове блюдо: артист кухар ліпив з фаршу карти різних країн, що належать Римській імперії. Далі на стіл подавався величезних розмірів кабан. Люб’язний господар, неначе злякавшись, кричав: "Кухар забув випатрати кабана, спробуємо зробити це самі!” І ось із шлунку величезного кабана починали сипатися різні страви: сосиски, смажені пташки, горіхи, фрукти та інше. З грудей кабана лилося в келихи фалернське вино. З інших частин тіла вилітали живі птахи і сипалися дорогоцінні подарунки, які роздавались присутнім. Після того як кабана відносили, на стіл подавався величезне смажене теля. З його туші також діставали на стіл різні страви і багаті подарунки. Потім гостям пропонувалася курка, начинена рибою, устрицями, качиними яйцями, різними солодощами».

3. Чоловік, який вміє оригінально витрачати гроші, справляє незабутнє враження на жінок. Це знає кожен донжуан. Але не кожен з них наважиться на те, що зробив герцог де Конті. Незадовго до Великої французької революції, в бесіді з ним придворна пані де Болт зізналася, що хотіла б мати мініатюрне зображення пташки. Через кілька днів вона отримала від герцога золоте кільце з бажаним малюнком… який знаходився під плоским діамантом величезної вартості. Де Болт була задоволена, але діамант відіслала назад. Вона не вважала, що заслуговує такого дорогого подарунка. У відповідному листі герцог де Конті повідомив, що глибоко жалкує про її відмову. І додав: пісок для просушування чорнил, яким була написана його відповідь, виготовлений з того самого діаманта.

4. А посол Франції герцог Рішельє (не кардинал, а його нащадок) у Відні «смітив» срібними підковами, які спеціально погано прибивали до копит його коней.

5. Коханець королеви Анни Австрійської герцог Бекінгем, відомий по роману Дюма «Три мушкетери», якось з’явився на балу в наряді, багато розшитому перлами. Проте перлини були пришиті абияк і раз у раз відривалися. Забувши про танці, учасники балу кинулися їх піднімати. Коли перлини підносили Бекінгему, той чемно просив залишити знахідку собі на згадку про нього.

6. Але всіх перевершив Бертран де Рамбо. Він розпорядився зорати землю навколо замку господаря. У відповідь на здивовані запитання, лицар тільки мовчки посміхався в бороду. Коли оранку закінчили, по борознах пішли люди з торбами через плече. Вони «посіяли» в землю тридцять тисяч важких монет з чистого срібла. Гості ахали, а Рамбо сяяв як начищений п’ятак.

7. Були великі оригінали і в Росії. На знаменитій нижегородській ярмарці в шинку купці обмивають вдалу операцію. Один із захмелілих гуляк звертає увагу на співаючого в клітці солов’я. Манить пальцем господаря. Той підбігає і догідливо кланяється. «Скільки коштує?» – Запитує купчина. «Сто рубів!» – «Засмажити!» Господар забирає клітку з пташкою на кухню. Через деякий час повертається з соловейком на срібному блюді. Купець, бикуючи, довго намагається зрозуміти, що йому принесли, потім заявляє: «Відріж на копійку».
Мати Нерона Агрипина одного разу заплатила величезну суму за співочого солов’я: їй захотілося дізнатися смак язика цього птаха. З легкої руки імператриці прикрасою столу у багатих римлян став паштет з солов’їних язиків.

8. У 1172 р. в Бекері при блискучому дворі графа Тулузького зібралося ще більш блискуче суспільство з королів Англії і Арагонії. Їм знадобилося обговорити деякі політичні проблеми. У ті часи думати про витрати вважалося поганим тоном. Учасник форуму Вільгельм Мартель, наприклад, привіз з собою 300 лицарів. Ці «качки» прославилися в міжсобойчику, вони були знамениті ще і своїм жахливим апетитом. Щоб краще їх пригостити, господар заборонив топити вогнища на кухнях звичайними дровами. Для благородних рицарських шлунків наказано було готувати їжу на вогні воскових факелів, що було аж ніяк не дешево – в ті часи вони замінювали люстри.

9. Божевільний імператор Геліогабал, який вважав себе живим богом, їв зелений горошок, змішаний з крупинки золота, і рис з перлами. Чи залишилася неперевершеною фантазія римлян в гастрономі, сказати важко. Але деякі їх традиції сприйняли наступні покоління.

10. У Римі було стільки багатих людей, скільки ніколи більше не було в інших столицях. Вони всіляко намагалися перевершити один одного в марнотратстві. «Переможцями» нерідко виявлялися можновладці. Так, імператор Вітелло цілі ночі проводив на бенкетах, приймаючи блювотне вперемішку з їжею. Для одного з бенкетів йому якось знадобилося 2000 птахів і 6000 делікатесних риб. Його кухарі постійно сушили голову над винаходом нових страв. Одна з них коштувала 100000 сестерціїв і була приготована з солодкого м’яса, печених птахів, фазанових і павиних мізків, язиків папуг і т.д.